Незалежний молодіжний портал «Пороги»
Від гріха подалі?
Чому активісти не говорять про свої невдачі, і чому це
все-таки варто робити


Рівно місяць тому, 22 жовтня, в рамках фестивалю кіно та урбаністики «86», що якраз завітав до Запоріжжя, відбулася дискусія «Участь без участі». До неї долучились представники запорізьких громадських організацій: разом з модераторкою Олександрою Целіщевою вони обговорили проблеми, з якими їм доводилось зустрічатись у своїй роботі. Майданчиком для розмови став арт-центр «LOFT Млин». Журналістка «Порогів» теж побувала на цій зустрічі та занотувала найцікавіші думки активістів на тему успіху та невдач у громадській діяльності.

арт-центр
Платформа творчих ініціатив, що розташувалася в будівлі старовинного парового млина Германа Нібура. Ідею створити
в Запоріжжі цей креативний простір втілили випускники Запорізького національного технічного університету Олександр Динник, Олексій Добренький та Володимир Коміссаров.
Як зазначають самі засновники, «LOFT Млин» з'явився через нестачу в Запоріжжі локацій, де творчі люди можуть збиратися разом і ділитися досвідом. Нині в приміщенні арт-центру регулярно проводяться фотовиставки, кінопокази, концерти, майстер-класи, лекції, дискусії та фестивалі.
Творчий процес в арт-центрі
Фото зі сторінки «LOFT Млин» у Facebook
модераторка дискусії
З чого все почалося
Минулого року я влаштовувала такий захід, як «Школа для молодих активістів». Там я запропонувала провести зустріч не в форматі «історії успіху», а в форматі «історії невдач». Ідею підтримали, та говорити про власні помилки та провали ніхто не став. Один зі спікерів взагалі сказав:
«Провали та помилки – це гріх. Отож, я просто молюся».
Після цього я покинула ідею говорити з громадськими діячами про невдачі.
Ідея народилася в трамваї
У березні цього року я запросила Іллю Гладштейна, співзасновника та куратора Фестивалю кіно та урбаністики «86», щоб він розповів, як проходить його захід. Одного разу, коли ми їхали в трамваї, Ілля сказав:
«У людей таке дивне ставлення до помилок та невдач.
Люди так не люблять зізнаватися у своїх провалах».


Виявилося, що він вже багато років хоче поговорити про це у форматі фестивалю.

Фестиваль «86» проходить в Славутичі – це важлива подія для міста, до якої не завжди долучаються люди. Отож, ми вирішили зробити спеціальну програму в форматі фестивалю, де б обговорювали проблеми залучення громади до суспільної діяльності.
Чому «Участь без участі»?
За нашим досвідом та історіями тих, з ким ми обговорювали цю ідею, більше за все проблем виникає там, де вимагається залучення людей. Там, де передбачаються гарні слова, громадська участь та активність. Але часто це «участь без участі»: на словах це «класно, модно, чудово», але коли починаємо щось робити – багато чого не виходить.
Безпечний простір
На фестивалі ми зробили дискусію open space – це відкритий простір, коли люди самі висувають теми, пропонують питання та обговорюють їх у невеликих групах. Так створюється безпечний простір, тому що не треба казати на велику публіку – ти просто можеш обговорювати все в невеликому колі.

Ми зрозуміли: щоб рухатися в цій темі далі, нам потрібно говорити з більшою кількістю людей в інших містах.
Безпечний простір у «LOFT Млин»

фестиваль кіно та урбаністики
Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики «86» заснований Іллею Гладштейном та Надією Парфан у 2004 році.
Захід проходить щорічно у травні в місті Славутич. Гасло команди кураторів «86»: «Через катарсис до утопії». Фестиваль має на меті змінити свідомість жителів українських міст за допомогою кіно
та мистецтва, а заодно – перетворити наймолодше місто України на культурний осередок. Головна увага зосереджена
на кінострічках урбаністичної та екологічної тематики –
на проблемах, що диктує сама локація фестивалю.
Ілля Гладштейн
співзасновник та куратор Фестивалю кіно та урбаністики «86»
(поділився своїми думками віртуально)
У культурному полі питання помилок та неуспіхів сприймається, як образа та гріх, як щось непристойне. Нав'язливий успіх – «у мене все вийшло з першого разу» – це стереотип, що сповільнює розвиток активістів і суспільства загалом.

Фестиваль «86» працює з залученням громади – це один із ключових моментів нашої роботи. Це нове поле діяльності, адже бази знань про роботу з нашими співгромадянами не існує.

Такі зустрічі покликані згенерувати цю базу знань хоча б у вигляді розмов, записів, протоколів. Щоб у подальшому це розвинулося у постійний проект з аналізу помилок: що робити, коли щось не виходить.

Партисипація
Свідома, активна участь громадян у формуванні, виробленні
та реалізації життєво важливих рішень. Для громадських активістів партисипація є однією з умов успішної реалізації проектів та ініціатив: коли участь справді є участю.
Окрім Славутича й Запоріжжя, дискусії «Участь без участі» також проходили в Маріуполі та Енергодарі. Коли закінчився триденний фестиваль у Славутичі, організатори вирішили провести так звані «Післямови», тобто дискусії на 2-3 години, в інших містах. Загалом, у Славутичі до обговорення долучились близько 60 активістів, в Маріуполі близько 35, а в Енергодарі – 20. Цікаво, що запорізька аудиторія виявилась найменшою – всього п'ятнадцятеро осіб.

Водночас проблема залучення громади знайшла відгук серед тих, хто прийшов на зустріч у «LOFT Млин». Це активісти й активістки, які представляють різні громадські організації та волонтерські ініціативи Запоріжжя. Можливо, саме завдяки невеликій кількості учасників розмова про успіхи та невдачі виявилась жвавою, змістовною та відвертою.

Пропонуємо вашій увазі деякі з найцікавіших реплік.
очільниця громадської організації «УкрПростір»
Наша організація існує вже 10 років. Ми провели більше 200 різних заходів: прес-конференції, тренінги, форуми... Уже перестали їх рахувати. Сказати, що завжди все було гладко, не можу. Був один випадок, коли ми проводили захід виключно для посадовців, запрошуючи їх в індивідуальному порядку. Такий закритий круглий стіл – за тими потребами, які стосуються саме чиновників. Було 12 підтверджень від учасників, підписаних офіційно. Прийшло 4 людини. Спочатку неприємно, та з іншого боку це ті чотири людини, які були готові йти на контакт та говорити про проблеми.

Було таке, що приходили на 10% менше від очікуваного, а іноді на 30% більше, ніж зареєструвалися в фейсбуці. Позитивні тенденції теж є.
Думаю, що проблема активістів в тому, що вони часто проводять заходи на тему, важливу особисто їм. Але це настільки неактуальна проблема для всіх інших, що приходиш – а сидить три людини.
Особливо це стосується грантових проектів, коли нецікаво й самим організаторам. Просто треба зробити щось для звіту.

Інша проблема в тому, що ми працюємо з аудиторією фейсбуку, але взагалі не охоплюємо аудиторію, якої там немає, а вона велика та цікава.

І на кінець: про подію часто говоримо вже постфактум. «Ми ж потім про це розказали». А потім дивуємося, чому люди не прийшли.

Безкоштовний запорізький коворкінг-центр, що забезпечує вільний простір для роботи. Будь-хто, незалежно від роду діяльності, може попрацювати тут чи відпочити, скористатися Інтернетом та комп'ютерною технікою, відвідати тренінги, семінари, презентації, майстер-класи. Коворкінг прагне створити вільну атмосферу для обміну досвідом та ідеями. Розташований «Спільно HUB» у приміщенні Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки (4 поверх).
голова правління ГО «Спільно HUB»
Минулого року в мене на захід прийшло рівно 0 учасників. Нуль. Це був марафон написання листів за права людини в Запоріжжі. У Бердянську, Мелітополі було 30+ учасників, а в Запоріжжі нікого.

Нуль – це така моя показова цифра, яку я надовго запам'ятала, і зробила висновки.

Таких марафонів було багато, людям це вже нецікаво; потрібно було не покладати всі надії на аудиторію фейсбуку, а залучити друзів; можна було розвісити оголошення на майданчиках для вивісок.

Організація партиципативних проектів, що проводить фестивалі, театральні, кінематографічні та мистецькі заходи, фото- та художні виставки. Серед організованих подій – кінопокази в рамках фестивалів «Docudays UA» та «Незалежність», майстер-класи з каліграфії від художниці Ольги Верменич, презентація проекту Optimism: Київ, а також Форум обміну та перетворень в Енергодарі та Вінниці.
директорка та засновниця ГО «Культпрожектор»
Мій минулорічний мега-досвід – це фестиваль «З країну в Україну», де я виступала керівником. Було задіяно 11 великих міст, включно з Запоріжжям. У нашому місті завели 22 локації, основна – в Дубовці; сам фестиваль тривав два дні. І на другий день трапилося те, що я кілька місяців не могла усвідомити.
Проблеми почалися з реклами. По-перше, була затримка з фінансуванням: лише за кілька днів до фестивалю надійшли кошти. По-друге, всі дозволи на рекламу були підписані вчасно, але програма змінювалася постійно, доводилося передруковувати оголошення. Тож зовнішня реклама вийшла надто пізно – за тиждень до фестивалю.
Перший день відгуляли, його відвідали 8 тисяч людей. Наступного дня приїхав Київ з апаратурою. Відбувся концерт з чудовим звуком…але під сценою стрибало не більше 20 людей. Це був найбільший провал. Та це абсолютно нормальний досвід. Мій висновок: у Запоріжжі влітку фестивалі робити не треба.

ГО «Свідоме місто» займається урбаністичними, громадськими й освітніми проектами, проблемами організації міського простору. Мета організації – зробити Запоріжжя містом, безпечним і комфортним для проживання. На активістському рахунку «Свідомого міста» проекти «Вело-йога», «Урбан_Кіно», «Велосипедом на роботу», «Зупинки для людей», вебінари «Less is More» та «ЖКХ, тарифи, ОСББ».
співорганізатор ГО «Свідоме місто»
У мене була акція, на яку не прийшов ніхто. Навіть я сам. Якщо по суті, проблема в активістах. Найголовніше в цій діяльності – дотримуватись дедлайнів.
Часто починають казати: в цьому місті робити нічого, треба їхати звідси і якнайшвидше. А потрібно діяти.
Провали ховаються за помилками активістів: хтось невчасно подав заяву, хтось пізно сповістив ЗМІ. Був випадок, коли мені за три дні до події телефонували й просили знайти стільці. У більшості невдач винні самі громадські діячі, які неякісно організовують заходи. А ось вже коли все ідеально влаштовано, а ніхто не прийшов – значить це нікому не потрібно.


ековолонтерка
Олеся Кулик – відома запорізька зоозахисниця й екоактивістка. Займається зооволонтерством протягом останніх 7 років. Через руки волонтерки пройшло більше двох тисяч тварин. Звіряток Олеся рятує, витрачаючи власні кошти, час і сили. За ініціативою дівчини були організовані суботники на острові Хортиця, годування пташок у зимовий період, етико-вегетаріанські заходи. Також Олеся проводить «Уроки доброти» в запорізьких школах, їх мета – показати дітям, який чудовий навколишній світ і як важливо не бути байдужим до нього.
З 2013 року ми проводимо екологічні протести у рамках проекту «Чим дихає Запоріжжя». Та чи потрібно це людям? Люди називають екологію однією з трьох актуальних проблем Запоріжжя, але коли справа доходить до різноманітних акцій – активності мало.
Треба ставити питання й собі: а чи потрібна мені купа людей?
Є події, на які треба, щоб прийшли журналісти. Люди – прийдуть чи не прийдуть – не так важливо. Вистачить і картинки.
А існують заходи, коли навіть журналісти не потрібні. Головне – ідея та результат, а не кількість відвідувачів. Та й де цей індикатор: має прийти 20 людей чи 100? Треба ще зрозуміти, що для вас є «невдачою».

Чому активістам все-таки варто говорити про невдачі?
1
Це можливість поділитися досвідом та проаналізувати помилки.
2
Це нагода виявити причини пасивної участі громадян у суспільних заходах.
3
У ході дискусії напрацьовуються поради, що допоможуть у подальшій роботі.
4
Формується база знань за темою роботи з громадськістю.
5
Приходить розуміння, що невдачі – це не провал, а причина для постійного розвитку.
Текст: Оксана Саєнко

Фото спікерів взяті з їхніх профілів у Facebook, чільне фото та фото Іллі Гладштейна – зі сторінки "86" у Facebook, фото з дискусії: Kat Zaporozhets

Дякуємо LOFT Млин за гостинність, а учасникам дискусії за відвертість і натхнення.

Молодіжний портал «Пороги», 2017
Made on
Tilda